Про наративи мовою мистецтва: студентка МДУ провела перформанс в музеї Одеси
Минуле залишає відбиток на всьому. Воно не завжди пов'язане з чимось приємним, тому завдає неспокою душі й думкам. У митців внутрішні переживання отримують зовнішні форми, за допомогою яких вони говорять зі світом. Спробу дослідити власні відчуття через мистецтво зробила й магістрантка освітньо-професійної програми «Культурологія, культурне розмаїття та розвиток громади» Маріупольського державного університету Марія Черкашина.
За концепцію перформативного твору «Черепашник», присвяченому Одесі та пошуку власної приналежності до міста, дівчина отримала Стипендію імені Антонена Арто. У її межах студентка МДУ здійснила work in progress (прим. — процес творення перед глядачами) в Одеському національному художньому музеї. Своїм перформансом Марія відкрила серію мистецьких робіт про український південь.
Коли ти митець, то, в принципі, у тебе не дуже є багато варіантів підтримки. Якщо не хочеш йти в державні інституції, наприклад до театру, а в мене бакалаврська освіта акторки, але хочеш займатись мистецтвом, то звичайно роздивляєшся всі можливі варіанти: гранти, стипендії, опенколи,
— студентка МДУ Марія Черкашина.
Одеса стала для дівчини місцем життя після переїзду з Миколаєва. Відбиток, який залишила по собі імперія тут, надто виразний, що дуже непокоїть мисткиню. Починаючи від пісні «У Черного моря», що зустрічає гостей на залізничному вокзалі, та закінчуючи найменуваннями вулиць і днем заснування — становить наратив про місто, створене завдяки росії.
Черепашник — матеріал з останків морських істот, з якого побудований її будинок і багато інших в Одесі — став провідним у творі. Він присутній усюди — утворює фасади, фундамент, пил — непомітна основа під поверхнею. У творі Марії він уособлює культурний шар міста, який зникає, не маючи архіву та зберігаючи лише сліди тих, чиї імена не вписані в офіційну історію.
Взаємодіючи з черепашником через танець на work in progress в одеському музеї, Марія здійснювала пошук спорідненості з містом. Стати свідком творення міг кожен охочий.
Ця робота народжується з напруги між відчуженням і відповідальністю: як жити в місті, історія якого не впізнається як своя. Це не просто питання культурної пам’яті — це питання свободи, що має спільний корінь зі словом «своє». Лише там, де є «своє» — впізнане, назване, збережене — може бути свобода. Відчуття відчуження від цього простору стає точкою подразнення, з якої народжується рух, але не як жест зміни, а як спосіб поставити питання тому, хто дивиться,
— студентка МДУ Марія Черкашина.
Подія була унікальною, тому більше не повториться, але втілення концепції у майбутньому цілком можливе. Так досвід перформансу та рефлексії після від спілкування з глядачами, будуть використані студенткою Маріупольського в магістерській роботі. Дівчина також планує залучити більше джерел та інформації, щоб дослідити тему топонімів, міфів і наративів півдня.
Про це я танцюю, а тепер можу ще й написати. Бо зараз є як стратегічна небезпека, так і культурна. Якщо в мене є можливість рухати південь, то я скористуюсь цим,
— студентка МДУ Марія Черкашина.
