Спадщина як простір для діалогу: студентка МДУ пройшла навчання у Литві

Здобуваючи знання, завжди важливо зважати на міжнародний контекст. Молодь Маріупольського державного університету радо користується можливістю вдосконалювати власні навички та розширювати професійні горизонти у програмах академічної мобільності.

Магістрантка освітньої програми «Культурологія, культурне розмаїття та розвиток громади» Зоя Кравець вирушила до Литви, аби долучитися до короткострокової програми Erasmus+ «Культурні відповіді на війну: формування спадщини, зміцнення стійкості».

Навчання організували учасники Альянсу європейських університетів Transform4Europe — Університет Вітовта Великого спільно з Естонською академією мистецтв та Католицьким університетом Португалії.

Програма об’єднала студентство навколо дослідження впливу війни на культуру, спадщину та колективну пам’ять у Європі. Для Зої це вже не перший досвід міжнародної мобільності в межах TEU. Цього разу до участі її спонукала передусім тематика, безпосередньо пов’язана з майбутнім фахом.

Тема програми була дуже тісно пов’язана з моєю спеціальністю, саме тому я вирішила подати заявку. Попередній досвід мобільності в межах Transform4Europe показав, наскільки мені подобається такий формат: протягом усього дня ти занурений у тему, яка тобі справді цікава, слухаєш лекції, працюєш на практичних заняттях і спілкуєшся з учасниками з різних країн,

— розповідає студентка Маріупольського.

Мобільність поєднала дистанційний та очний формати. Під час вступної онлайн-зустрічі учасники ознайомилися з поняттям критичної спадщини та діяльністю Музею IX форту в Каунасі, матеріали якого згодом стали основою для практичної роботи. Віртуальна частина також охоплювала питання політики пам’яті та методологічні підходи до аналізу культурних наративів у конфліктних ситуаціях.

Очний етап проходив в Університеті Вітовта Великого з 28 вересня по 2 жовтня. Упродовж п’яти днів студенти слухали лекції міжнародних викладачів та експертів, працювали на практичних воркшопах, досліджували місто, відвідали музей та спільно працювали над реальними викликами у сфері культурної спадщини.

Одним із центральних питань стало осмислення того, як формується історична пам’ять і чому певні досвіди можуть залишатися поза загальним наративом. Знайомство з минулим Литви дало змогу поглянути на ці процеси крізь призму іншої країни.

Під час навчання я зрозуміла, що кожна країна і кожна людина, залежно від умов, у яких вона виховувалася, та власного досвіду, має свій погляд на історію. Попри те, що історичні факти можуть здаватися об’єктивними, їхнє сприйняття та пам’ять про них є дуже суб’єктивними. Тому важливо вчитися створювати простір для діалогу, взаєморозуміння та примирення,

— ділиться Зоя.

Теоретичні дискусії отримали практичне продовження. Студенти об’єдналися в міжнародні команди, щоб запропонувати власні рішення для Музею IX форту. Перед ними постало складне питання: як інтерпретувати й представляти суперечливу спадщину окупацій, колаборації, опору та травматичного досвіду так, щоб вона сприяла діалогу, а не суспільному розколу.

Команда, яку очолила магістрантка Маріупольського, запропонувала власну концепцію експозиції.

Результатом нашої роботи стала презентація концепції власної виставки, присвяченої родинній пам’яті та знанню історії своїх бабусь, дідусів і батьків. Я була лідеркою нашої групи та мала нагоду намалювати скетч того, як могла б виглядати виставка. Сподіваюся, що організатори зможуть використати деякі з наших ідей у майбутній роботі,

— зазначає майбутня культурологиня.

Особливо цінними для студентки МДУ стали лекції, присвячені взаємозв’язку історії та пам’яті. Вони спонукали слухачів не обмежуватися фактами, а звертати увагу на контексти, у яких події осмислюються та передаються наступним поколінням.

Важливе місце у програмі посіло знайомство з історією Литви та Каунаса. Під час екскурсій, міських турів і спільних рефлексій молодь розмірковувала над тим, що суспільство називає спадщиною, хто формує пам’ять про минуле та чому голоси окремих спільнот іноді залишаються недостатньо представленими. Також студенти відвідали відкриття пересувної виставки «Сад (не)видимого», де предмети, залишені мігрантами у прикордонних регіонах Хорватії, Словенії та Італії, постали як свідчення пам’яті, ідентичності та міграційного досвіду.

Для Зої ця мобільність стала можливістю поєднати фахові знання з міжнародним досвідом, ознайомитися з іншими підходами до роботи зі спадщиною та побачити, наскільки по-різному люди можуть осмислювати спільне минуле. Робота в інтернаціональній команді вкотре показала: навіть складні й суперечливі сторінки історії можуть ставати приводом для розмови, якщо створити простір, у якому готові слухати одне одного.