Більше ніж лінія: у Маріупольському говорили про кордони крізь призму культури
Чи проходять кордони лише на картах? Чи вони незримо закарбовані у суспільній свідомості та людському досвіді? Війни, окупації, вимушені переміщення змушують по-новому осмислювати те, що відділяє території та водночас визначає відчуття належності людей до них.
8 вересня у Маріупольському державному університеті відбулася відкрита лекція «Як зрозуміти кордони на зламі: концепти, виклики та культурні перспективи». Про те, як території та їхні межі впливають на ідентичність, пам'ять і приналежність, зі студентами говорила запрошена дослідниця Саарландського університету, старша викладачка Чорноморського національного університету імені Петра Могили Світлана Кот.
Ще у школі вчать, що кордон — це лінія на карті, що відділяє одну державу від іншої. Під час лекції дослідниця запропонувала поглянути на це поняття ширше — через культурологічну оптику. Адже кордони формують не лише матеріальні об'єкти на кшталт стін, блокпостів чи пропускних пунктів, а й мова, історія, суспільні наративи та людські емоції. Навіть мапа в такому контексті перестає бути суто географічним зображенням і стає символом належності.
Особливо виразно це можна відчути на прикладі України. Світлана Кот пригадала власну реакцію на карту, побачену під час міжнародної конференції, де її країну зобразили без Криму. Перше обурення згодом переросло в науковий інтерес до того, чому втрата території викликає настільки сильні емоції. Відповідь виходить далеко за межі географії.
Коли це не просто територія, а місце, до якого ми належимо, тоді це для нас дім, родинна історія, мова, пам'ять, символи,
— пояснила лекторка Світлана Кот.
Тема лекції отримала особливе звучання у стінах Маріупольського. Говорячи про емоційний зв'язок людини з територією, дослідниця навела приклад: іноді вимушеним переселенцям достатньо почути розповідь або прочитати книжку про рідні місця, щоб відчути те, що складно одразу пояснити словами. Саме через повсякденне проживання та емоційну прив'язаність територія набуває особливого значення.
Окрему увагу Світлана Кот приділила ситуаціям, коли звичне співвідношення між територією, правом та ідентичністю порушується. На прикладі тимчасово окупованих територій України учасники розглянули, як юридична реальність може не збігатися з повсякденним життям, а документи — із самоідентифікацією людини. У таких умовах відчуття належності до певного простору потребує постійного підтвердження через мову, символи та інші культурні практики.
Для мене кордон — це не просто лінія на карті, яка розділяє держави, це також про людей, культури, традиції та те, як ми сприймаємо «своє» і «чуже». Після сьогоднішньої лекції я навіть почала більше замислюватися про те, скільки різних «кордонів» ми зустрічаємо у повсякденному житті,
— ділиться студентка МДУ Катерина Чупріна.
Відкрита лекція відбулася у межах проєкту «Саарсько-українська університетська мережа: долаючи кордони заради європейського майбутнього» (SUUN), координатором якого є Саарландський університет.
Для спільноти Маріупольського розмова про кордони — не лише академічна дискусія. Досвід вимушеного переміщення показав, що зв'язок із містом не закінчується там, де зникає можливість фізично в ньому перебувати. Воно залишається домом через пам'ять, мову, культуру та відчуття належності — те, для чого не існує ліній на карті.
