Історії жіночої незламності: освітянки МДУ видали збірку документальних есе

Освітянки Маріупольського державного університету випустили у світ двомовне видання «Голоси жіночої стійкості: український бізнес в умовах війни». Книга підготовлена у межах міжнародного наукового проєкту «Інтеграція переміщених українських жінок-підприємниць щодо викликів та підтримки в умовах вимушеного переміщення в Україні та Великій Британії».

У 2024 році завідувачка кафедри публічного управління та адміністрування Анна Чечель розпочала роботу над однойменним дослідженням у співпраці з Кембриджською бізнес-школою. У неї виникла ідея перетворити успішні кейси з адаптації українських підприємниць у книгу, тоді ж вона запросила втілювати задум у життя колежанку по кафедрі – доцентку Марину Зелінську. 

Збірка документальних есе містить історії жінок, що зіткнулися з вимушеним переміщенням через повномасштабну війну, але змогли трансформувати пережиті події у можливості для особистісного розвитку.

В інтерв'ю авторки діляться процесом створення книги та сенсами, які вклали в неї.

Пані Анно, пані Марино, чому саме ця тема? Чому жінки й бізнес?

А.Ч.: Ми обидві давно займаємося темами соціальних трансформацій, і коли почалася повномасштабна війна, стало очевидно: жінки, які змушені були залишити рідні домівки, створюють не просто бізнес, а нову реальність – для себе, для своїх дітей, для нових громад, які стали їм домом в ці темні часи.

М.З.: Бізнес у їхньому випадку – це не лише суто про заробіток. Це, впрешу чергу, інструмент виживання, адаптації, навіть підтримки інших, які опинилися в таких само важких умовах. Саме тому ми захотіли дати голос тим сильним жінкам, чиї історії не звучать у звичайних новинах, але які змінюють світ своїми діями – щодня.

Що вирізняє цю збірку серед інших досліджень чи літератури про війну?

А.Ч.: Це не суха аналітика і не просто соціологія. Це онтологічні наративи – глибокі історії про те, як людина осмислює себе у новій, запропонованій їй долею, реальності. Кожна героїня цієї книги – не лише підприємиця, а й авторка нової ідентичності. 

М.З.: Ми не писали за них. Ми, в першу чергу, слухали цих жінок. І наше завдання як дослідниць полягало в тому, щоби бути максимально чесними та коректними до сенсів, які вони довірили нам.

Як ви знаходили героїнь для цієї книги?

А.Ч.: Через мережі підтримки, через рекомендації, через особисті зв’язки. Часто це були знайомства з жінками, які вже стали лідерками у своїх громадах. А ще – через довіру. Без неї ці розповіді взагалі були б неможливими.

Який момент під час роботи над книгою був для вас особисто найемоційнішим?

А.Ч.: Усі історії торкають, але я пам’ятаю, як одна героїня сказала: «Я залишила дім з валізою і ножицями. І вже на четвертий день після переїзду стригла людей, які не знали мого імені, але відчули мою силу». Це про те, як професія стає мовою, коли слова зникають.

М.З.: Для мене це була історія жінки з пекарнею в Дніпрі. Коли черга людей з’явилася після простого твіт-повідомлення. Це був момент, коли світ відповів жінці, яка не здалася.

Кому ви адресуєте цю книжку?

А.Ч.: Усім, хто шукає натхнення. Жінкам, які вагаються почати життя заново. Дослідникам, які шукають нові підходи. І тим, хто хоче зрозуміти, як народжується нова Україна – з жіночим обличчям.

М.З.: І ще тим, хто вірить, що навіть у найтемніші часи є світло. І що це світло в історіях простих людей, які чинять надлюдське й допомагають іншим.

Яку головну думку ви б хотіли донести своїм читачам?

А.Ч.: Стійкість – це не просто сила, це здатність діяти, коли страшно. А ще вміти перетворити біль на сенс.

М.З.: Ми всі маємо голос, але іноді комусь треба допомогти його почути. Ця книжка саме про це.

Підтримати ініціативу та придбати видання можна в офіційному магазині Маріупольського університету.